Проект "Нова Мова"

Слова-речення і вигуки в реченні

Слова-речення — це замінники речень, виражені прислів­никами, частками або вигуками. У них не виділяються ні го­ловні, ні другорядні члени. Вони характерні для діалогічного мовлення, вживаються переважно в розмовному, художньому й публіцистичному стилях і передають реакції, відгуки мовця на висловлювання співрозмовника, найчастіше — на його за­питання. Вони стають зрозумілі лише в контексті або в ситуації. За своїм значенням і роллю в реченні слова-речення близькі до вигуків (і нерідко виражаються ними).

Слова-речення переважно становлять окремі самодостатні репліки в розмові двох чи більше осіб: — Ти мені не жбурляйся камінням. Бо взнаєш. — Хе! Невже? — зухвало відповів той (І. Микитенко). Рідше вони вживаються в складі повнознач­них речень для підсилення сказаного: — Не ваше діло! — Ні, наше! — гукнули солдати в один голос (О. Довженко). Він ду­має, що для нього фабрику збудують. Аякже, чорта пухлого до­чекаєшся! Овва! Не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (3 тв. М. Коцюбинського).

Слова-речення бувають стверджувальні, заперечні, питальні спонукальні, емоційно-оцінні. Сюди також належать слова Мовного етикету.

У ролі стверджувальних слів-речень виступають слова так, авжеж, аякже, атож, отож-бо, еге, еге ж, та вже ж, ага, угу, добре, гаразд, точно, так точно, звичайно, ще б пак та вже ж та ін.

Вони бувають:

а) прямою позитивною відповіддю на поставлене запитання: — Здобути собі пристойне місце в житті — це ганятися за привидами?— Авжеж, — тихо сказав я. — Знаєш, як учив Сковорода: не за значущістю ролі визначають талант актора, а за тим, як він грає (Вал. Шев­
чук); ствердна відповідь може виражатися й зовні заперечною формою, яка вимовляється із запитально-стверджувальною інтонацією: — Перелякався? — А то ні? Вся середина колотиться... (М. Стельмах);

б) підтвердженням міркувань співрозмовника: У сорок сьомому, як у правління проліз, так таким уже розумаком став, що куди твоє діло... — Еге, таке пхе було, — втулила Палажка (Григір Тютюнник);     

в) підтвердженням власних міркувань мовця: Отож! Отож! Се й був той ятірець, куди він людські душі, наче рибу, ловив... (Леся Українка).

Заперечних слів-речень є небагато — ні, навпаки, не­правда, навряд.

Вони можуть означати:

а) пряме заперечення на поставлене запитання: Ти, либонь, гніваєшся на мене? — Ба ні... (М. Кропивницький).

 — їсти хочеш? — Ні. Я там наївся, — киваю назад (Григір Тютюнник);

б) незгоду з пропозицією чи міркуваннями співрозмовника: Марко. Та це справжнє пекло! П о є т. Ні, це ще не пекло, але це гірше, ніж пекло, це остання станція перед ^        пеклом (І. Кочерга). Неправда. Я не міг цього сказати. Я хотів сказати щось інше (О. Довженко); н     в) підсилення мовцем власної заперечної думки: Ні, кра­ще ніколи не роздивлятись, з чого зроблене те, що нам до вподоби (М. Коцюбинський). Смерті рало крізь них  пройшло, глухе, жахне... Ні, ні, цього не може бути! (В. Сосюра).

Запитання виражаються звичайно питальними слова-ми-реченнями ну, та ну, невже, хіба, га, справді, як, що, що ж, тобто. Вони передають як запитання, так і певні емоції — сумнів, подив тощо: — Не віриш?Панич Льольо ставить ґураль

 — Та ну? (М. Коцюбинський). — На дівчат він дуже ла­сий. — Невже? А з вигляду такий непоказний (Григорій Тю-хюнник). — Ну що, — сказав [Підгаєцький], зупиняючись біля хлопця, — не передумав іти?(Вал. Шевчук). — Пане професо­ре, я прошу вас негайно відвезти звідси цих людей. — Тобто, як відвезти?— здивувався Карташов (О. Довженко).

У ролі питальних слів-речень можуть виступати також стверджувальні та заперечні слова, вимовлені з питальною інтонацією. Вони, як правило, адресуються співрозмовникові, шоб одержати пряму відповідь на поставлене запитання: — От і добре. На гарбі сидітимеш, коні поганятимеш. Добре? — Добре (Остап Вишня). — А курей на буряки вивозила? — Ні. — Ні? А чому ні? (Остап Вишня).

Спонукальні слова-речення містять наказ, заклик, прохання зробити щось, припинити якусь дію, допомогти і водночас виражають реакцію мовця на певну ситуацію. Вира­жаються вони переважно вигуками годі, геть, цить, гайда, марш, стоп, ура, алло, караул, ґвалт, досить, доволі, ша, тс-с-с, зась, гей, агов, ну тощо. У мовленні слова-речення, як правило, набувають різної експресії: Геть! Геть! Не давайте йому слова (О. Довженко). — Послухаймо, — кажу, — то й почуємо... Ходім ближче. — Цить! Постривай! (Марко Вовчок).

Окрему групу становлять позбавлені емоцій спонукальні сло­ва-речення но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, киш та ін., з яки­ми звертаються до свійських тварин: Но! Не здохла б вона тобі! Цабе! Вовки тебе були б з 'Іди! (Остап Вишня). Дід Мусій розгні­вався: — Киш, пустуни кляті!— Горобці не злякалися (Н. Рибак).

Емоційно-оцінні слова-речення містять позитивну або негативну реакцію мовця на побачене чи почуте. У ролі таких слів-речень вживаються здебільшого вигуки ого, ох, ах, ех, хм, тьфу, овва, am, пхе, он як, отакої, тож-то й ба, от тобі й маєш, хай йому цур та ін. У живому мовленні вони пе­редають різні відтінки почуттів — захоплення, подив, обурен­ня, досаду, докір, гнів, погрозу, сумнів, вагання, нерішучість, недовіру, невдоволення, насмішку, іронію, зловтіху, страх, біль тощо: Пхе! Звідкіль ти такий розумний взявся?(М. Ко­цюбинський). Хм! Куди загнув! — сердито і насмішкувато чмихнув Свирид Яковлевич (М. Стельмах).

У ролі емоційно-оцінних слів-речень можуть виступати також іменники в називному відмінку: Прокляття! Жінко, не мУч мене! Кажи: нам грозить щось? (1. Франко). Яка краса!

тихо вигукнула мати (О. Гончар). Ці слова-речення зовні схожі на називні, проте вони не позначають буття, існування, а слу­гують для вираження узагальненої оцінки явищ, подій та вчинків людей.

Слова мовного етикету становлять традиційні за­гальновживані формули привітання, прощання, вибачення, по­дяки, прохання тощо: спасибі, дякую, вибачте, будь ласка, прошу, добрий ранок, добрий день, на добраніч, до побачення та ін. До слів-речень їх відносять умовно: вони нічого не стверджують і не заперечують, але, як і власне слова-речення, становлять не­розкладну синтаксичну будову: Лейтенант підходить до неї. — Доброго ранку, ївго Борисівно. — Доброго ранку (А. Головко).

В усній мові слова-речення й вигуки виділяються інтона­цією та паузами, на письмі — комами, знаком оклику або (у середині речення) тире.

На початку речення слова-речення й вигуки виділяються комою або знаком оклику: О, скільки в тобі краси, життя моє незгасне/ (В. Сосюра). Ну, що ж, нехай хлопець змалку звикає до правди (І. Цюпа). Ні! Я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала (Леся Українка).

У середині речення слова-речення й вигуки відокремлю­ються з обох боків комами або, якщо при них є знак оклику, — тире: Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча (Д. Павличко). Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно — гей!— добірне в нерозмежовані лани! (М. Рильський).

Проте слова о, ой, ах, ну, ох і, ну й, якщо їх ужито в ролі підсилювальної частки, комами не відділяються: О люди, люди, свою душу не замикайте на замки! (П. Тичина). Ой за го­рами, за високими, там за морями та за глибокими, ще й за шляхами несходимими — рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило (П. Тичина). Шопена вальс... Ну хто не грав його і хто не слухав ?(М. Рильський).

Слід відрізняти слова-речення так, ні, гаразд, що ж та ви­гуки від однозвучних часток і членів речення, які ні в усній мові, ні на письмі не відокремлюються. Наприклад, у речен­нях Так, я вільний, маю бистрі думи-чарівниці (Леся Українка). Так будьмо єдині! Ми — квіти життя (В. Сосюра) у першому випадку маємо справу зі словом-реченням (воно відділене комою), у другому — з часткою зі значенням «тож» (комою не відділяється). Так само в реченнях Гаразд, гаразд, мовчатиму, коли так хочеш (Леся Українка). Але що це за машина, гаразд не можна було добрати (О. Донченко) у першому випадку — не ствердне слово-речення (його можна замінити словом-реченням авжеж), у другому — обставина міри.

[...]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189] [190] [191] [192] [193] [194] [195] [196] [197] [198] [199] [200] [201] [202] [203] [204] [205] [206] [207] [208] [209] [210] [211] [212] [213] [214] [215] [216] [217] [218] [219] [220] [221] [222] [223] [224] [225] [226] [227] [228] [229] [230] [231] [232] [233] [234] [235] [236] [237] [238] [239] [240] [241] [242] [243] [244] [245] [246] [247] [248] [249] [250] [251] [252] [253] [254] [255] [256] [257] [258] [259] [260] [261] [262] [263] [264] [265] [266] [267] [268] [269] [270] [271]

Нова Мова

Підручники та словники

Українська мова. Особливості практичного застосування - скачати підручник

Українськи приказки, прислів'я і таке інше - скачати збірку

Замки і фортеці України - ілюстрованний путівник - скачати

Фотоальбом Києва - скачати ілюстрований альбом

Фотоальбом "Печерськ - погляд крізь століття" - скачати

Оповідання про Славне Військо Запорозьке Низове - скачати оповідання

Кобзар Т.Г.Шевченко - скачати Кобзар (формат pdf)

Україномовні сайти

Тематика